НАЗИРЦІ, присл.
1. Слідом, услід за ким-, чим-небудь, не відстаючи. Ходить Дувид, зблід. За ним назирці — мати, суха й біла, як мармур (Степан Васильченко); Гуртками по кілька чоловік рушили [хлопці], назирці один за одним, в глиб лісу (Василь Кучер);
// Не випускати з уваги, не спускати з очей. Кайдаші таки потягли бабу Палажку в волость. Параска пішла за ними назирці оддалеки (Нечуй-Левицький); Яремчук назирці, але здалеку йшов за Когутом і не знав, як йому бути (Іван Цюпа).
2. Потай, непомітно для інших; крадькома. Йосип назирці слідив, куди вона піде, Параска сховалася у ратієвському садку (Панас Мирний); Ці думки завдали Панькові такого страху, що він не важився заходити до сіней, тільки назирці заглядав туди (Лесь Мартович); Хлопець тільки назирці наглядав за батьком, чекаючи на його від'їзд (Микола Руденко).
Джерело
Блог створений для надання практичної допомоги моїм учням та їхнім батькам, методичної допомоги колегам та обміну досвідом і корисною інформацією з усіма шанувальниками української словесності
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар