ІСТОРІЯ ПОНЕВІРЯННЯ ЛІТЕРИ «Ї»

За часи радянської влади мовознавство «вірило», що літера «ї» в українській абетці з’явилася лише 1873 року (принаймні, такі відомості подає Українська Радянська Енциклопедія). Заперечувати цю доктрину було безнадійною справою, яка могла спричинити проблеми в науковій кар’єрі. Тому українська мова стрімко втрачала розуміння винятковості та унікальності літери «ї», яка міститься лише в нашій абетці, а тому справляє вороже враження для інших слов’янських мов, особливо для тих, які набиваються у браття. 

Проте, якщо уважно розглядати пам’ятки української літератури, які були створені на території сучасної України, або написані мовою,яку мовознавці визнали за один із варіантів давньокиївської, староукраїнської мови можна простежити існування знаку «и» та надрядкові позначення над ним (різні цяточки, риски, дужечки), то стає очевидним, що вже в «Ізборнику Святослава» (1073 року) маємо справу із графічним закріпленням звуку [йі]. 

Уже з тих часів можна знайти різноманітні варіації позначення звуку [йі]. Найчастіше це «и» та маленький надрядковий знак. Така літера є у княжій грамоті Мстислава ХІІ століття, «Букварі» Івана Федорова. Проте вже у «Пересопницькому Євангелії» позначення цього звуку графічно наближається до звичного нам «Ї». Так, у Григорія Сковороди можемо спостерегти послідовне систематичне вживання «ї». 

У першій половині дев’ятнадцятого століття спостерігаємо велику кількість способів написання звуку [йі] - и, іи, ять, й.Навіть у другій половині дев’ятнадцятого століття українські друкарні не мають можливості друкувати цю літеру, тому спостерігаємо використання усіх можливих літер абеток різних мов, які мають у собі за основу «и» та будь-який надрядковий знак. Зображувалась літера «ї» і з допомогою літер «і» та «и». Це залежало від того правопису, якого дотримувався автор. Наприклад, у кулішівці на місці «ї» писали «и». Це спостерігаємо у творчості Панаси Мирного, Лесі України та ін. Емський указ не сприяв відлиттю друкарської літери «Ї».

Лише у двадцятому столітті, після проведення декількох мовних реформ, українська абетка отримала єдино затверджений варіант графічного позначення звуку [йі].

Нині ця літера є символом унікальності української мови та символом опору безпам’ятству та чужій злій волі.

Наостанок пропонуємо вам поезію Івана Малковича, який написав найкращий вірш про цю літеру. 

Свічечка букви "Ї"

Хай це можливо і не найсуттєвіше

але ти дитино

покликана захищати своїми долоньками

крихітну свічечку букви «ї»

а також

витягнувшись на пальчиках

оберігати місячний серпик

букви «є»

що зрізаний з неба

разом із ниточкою

бо кажуть дитино

що мова наша — солов'їна

гарно кажуть

але затям собі

що колись можуть

настати і такі часи

коли нашої мови

не буде пам'ятати

навіть найменший

соловейко

тому не можна покладатися

тільки на солов'їв

дитино.