За старим стилем у ніч з 13 на 14 січня українці зустрічали Новий рік. Вечір напередодні називали Щедрим або Багатим. Кутя вважалася основною обрядовою стравою, її обов’язково ставили на покуть перед образами, де стояв дідух. При цьому говорили:
– Собі кутя на покуть, а узвар на базар.
Цікавий звичай, коли батько ховався у кінці столу за пирогами, а мати питала в дітей чи бачать вони його? Діти відповідали, що ні. Тоді батько говорив:
– Дай Боже, щоб і на той рік так не бачили!
Це означало, щоб такий достаток і добробут був і на наступний рік.
Обов’язково 13 січня пекли особливий обрядовий хліб з житнього борошна – книш або пшеничного корочун (паляниця з медом). Останній був поширений на Поліссі та Західній Україні.
Дівчата на Маланки щедрували лише попід вікнами, чоловіки – у хаті.
Традиція колядування і щедрування полягала в тому, що групи тільки чоловіків чи парубків заходили в кожен селянський двір, піснями славили господарів, бажали їм здоров’я, добробуту, за що отримували певну винагороду. При цьому дівчата могли лише щедрувати і тільки на Маланки, але в хату впускали лише чоловіків, дівчата ж щедрували під вікнами або у дворі.
Також на Маланки існували календарні обходи за участю масок «Коза» та «Маланка». Вони мали свій обрядовий сценарій, пісенний і музичний репертуар, територію побутування. Маска «Коза» була пов’язана з язичницькими часами, нею вшановували тварин. А обряд водіння кози був ритуальним дійством. Тут зливалися, спів, магія, музика, танці. У костюм кози – вивернутий кожух, одягався парубок, у руках носив вирізане з дерева примітивне опудало тварини, голова якої мала нижню рухому щелепу. Дуже часто з козою ходив «кіт» – людина, яка носила міх для подарунків. У ритуальному обході виступали також «дід», «баба», «єврей», «циган», «лікар», «козак», «гончарі», «юристи».
У кожній хаті розігрували виставу, обіцяючи господарям щастя і добробуту. У наш час цей обряд і саме театралізоване дійство не збереглося.
Ранок 14 січня, або ж Святого Василя, був логічним продовженням карнавальних обходів на Маланки. Ряджені сходилися на умовному місці в селі, на перехресті доріг. Тут збиралися вже всі – і чоловіки і жінки, від малого до великого. У центрі були музики й парубки, на відстані – дівчата. Люди починали танцювати, це був своєрідний сільських схід.
На Василя важливу роль відігравали прикмети. На Полтавщині спостерігали за хмарами. Якщо вони з півночі – врожай на озимину, з півдня – на ярину.
Також на Василя ворожили дівчата. На Полтавщині хлопці й дівчата опівночі сходилися до річки Ворскла, де розкладали вогонь і робили ополонку. Тримаючи у зубах довгу комишинку, усі одночасно занурювали її у воду, а потім у багаття. У кого раніше загориться той першим одружиться.
14 січня зранку посівали. Робили це хлопчики 7 – 14 років, вони ходили по хатах з торбинками чи рукавицями.
Символічний засів з побажаннями здійснюють лише житом або пшеницею. Не можна ні в якому разі засівати гречкою, рисом, пшоном, іншими крупами.
Немає коментарів:
Дописати коментар