1. Назвіть книжки, які ви написали.
Буде трошки нудно, бо, сама не зогледілась, як це сталось, – перелік чомусь вийшов довгий. Тож кріпіться, якщо вже запитали. Це і книжки поезій: «Бузкові зошити», «Чар-папороть», «Душа осики». І доросла проза: «Як дожити до ста» й «Санта Лучія в кирзових чоботях». І проза для дітей: цикл «Русалонька із 7-В…», «Півтора бажання (Казки старої Ялосоветиної скрині)», дилогія «Домовичок із палітрою» та «Домовичок повертається», «Миколчині історії», «Життя видатних дітей», «Райдуга в решеті» (про дитинство Павла Тичини, Надії Суровцової, Василя Симоненка, Василя Стуса та Ірини Жиленко).
Ось-ось вийде з друку «Моя класнюча дівчинка». І це я ще обминула науково-методичні й літературознавчі збірники (сміється).
2. Що для вас означає термін «дитяча література»?
Цього разу відповім словами чудового Володимира Рутківського з його недавнього інтерв’ю в журналі «Березіль»: «Ну що таке дитячий письменник? Та в моїх текстах дитина займає стільки ж місця, скільки і в реальному житті! Чому через це мене вважають дитячим автором, я не знаю».
3. На які теми вам найскладніше писати? Чому?
Мабуть, тут немає однозначної відповіді. Буває, що деякі болючі питання, які раніше не ризикнула б навіть зачіпати (як-от певні душевні травми, особливості фізіології тощо), раптом самі «рівненькими рядками» «лягають на папір». А буває – навпаки.
Сьогоднішні події в Україні, які приносять так багато болю а то й просто отупіння… Якщо раніше я чітко дотримувалася принципу: «Замість писати про це – краще допоможи грошима», – то нині відчуваю, що пора би вже щось і сказати… Сказати щось таке і якось так, щоб вони, ті загиблі хлопчики-герої, – навіки ожили в твоїх текстах. І це єдине, що можна для них зробити, і чого, можливо, не зробить хтось інший.
Але… Але не виходить! Найбільше зупиняє відчуття провини: «Та хто ти така, щоб зачіпати такі теми? Ти не була на фронті і навіть не виступала там із літературними концертами. Ти не варта навіть їхнього мізинця, навіть волосини, – будеш «примазуватись» до їхньої слави своїми нікчемними писаннями?!.»
4. Уявіть час як 100-відсоткову шкалу. Cкільки відсотків ви відводите читанню і скільки – письму?
Люблю анекдот про «чукчу нє чітатєля, а чукчу пісатєля», і завжди намагаюсь бути насамперед читачем. Чудову фразу: «Один розумний чоловік нічого не сказав, і світ не став гіршим», – я б продовжила так: «Але світ стане гіршим, якщо розумний чоловік не почує і не побачить». Можливо, тому я зараз набагато більше читаю, ніж пишу. Якщо так сильно потрібні відсотки, то це десь 90 супроти 10.
Інша річ, що читання із часом дається все важче. Якщо в дитинстві і юності з апетитом «проковтувалось» усе підряд, то тепер до книжки підходиш усе вимогливіше. Ти вже не можеш пробачити авторові ні ста сторінок про те, як герой прокидається або дивиться у вікно, ні повторів, ні недбалості в побудові сюжету, ні неграмотності, ні «робленості». Ти впізнаєш фальш за тисячу кілометрів, а через незугарний переклад, мовні покручі або зарозумілий стиль легко кидаєш читання відразу, не змушуючи себе до мазохізму на кшталт: «треба ж завершити, раз почав» або «може, далі текст стане кращим».
5. Які книжки допомагають вам у творчій роботі?
Часто це довідкова література, але найчастіше – книжки, які, на перший погляд, дуже далекі від тем, на які ти пишеш, але – вражають і дають «друге дихання». З одного боку, таких книжок дуже багато (не раз перелічувала їх в інших інтерв’ю), з іншого – це досить обмежене коло (див. відповідь на попереднє питання).
Я навіть до підбору домашньої бібліотеки ставлюся критично. Замість традиційного: «Ця книжка має бути в кожному порядному домі», – все частіше керуюся мудрою заувагою геніальної Люсі-Мод Монтгомері: як у своє життя ти маєш впускати тільки «споріднені душі», так і в свою хату треба «впускати» лише «споріднені книжки»… Ті, які будеш перечитувати, вкотре насолоджуючись і надихаючись.
6. Опишіть ваше робоче місце
Боюсь, це щось надто банальне й далеке від інстаграмних композицій. Звичайне ліжко, в якому, вкутавшись і підклавши під аркуш тверду книжку (є в нас кілька «технічних», які використовуємо тільки як підставки), пишеш чернетку.
Потім, коли працюєш із текстом далі, – звичайний комп’ютер, і звичайнісінький, завалений легеньким немальовничим бардачком стіл (ех, ну без жоднісінької тобі гламурної штучки!)… Ой, давайте назвемо це «таємницею творчої лабораторії» і утримаємось від подробиць, окей?..
7. Ким із літературних персонажів ви могли б бути?
Змалку обожнюю Мавку з «Лісової пісні». І в школі навіть «могла б» нею бути. Але вийшло, як у моєму цьому вірші:
Хотів наш клас поставити виставу –
урвав шматочок з «Лісової пісні».
Мене збирались Мавкою зробити,
уже й костюм собі я готувала.
Та втік Лукаш, бо він злякався сцени,
а я була сердита, як Килина.
Образ Лесиної Мавки залишається близьким, відкриваючи з часом усе нові й нові грані, впливаючи і на творчість, і на характер.
Немає коментарів:
Дописати коментар