За висловом Івана Франка, мова - "коштовний скарб народу". І цією перлиною маємо не тільки пишатися, а й дбайливо, бережно поводитися з нею, постійно вдосконалюватися в ній. Бо, як показує практика, навіть елементарна граматика часом заганяє в глухий кут тих, хто самовпевнено вважає, що оволодів мовним багатством.
Здавалося б, чи може бути щось простіше, ніж рід якого-небудь слова. Але, з'ясовується, і тут іноді виникають неясності, а через них - помилки. Читаємо: "До столу підійшов офіціант з таріллю в руках" (тобто з підносом, тацею), "Батько ще не вилікувався від нежиті", "Це лишається прерогативом небагатьох". Виділені іменники вжито неправильно. Перші два чоловічого роду, отже, треба було написати: "з тарелем у руках", "від нежитю", а третій, навпаки, жіночого, тому варто виправити речення так: "лишається прерогативою небагатьох".
Іменник толь (покрівельний матеріал у будівництві) - чоловічого роду. Припускаються похибки мовці, котрі кажуть: "вкритий толлю" замість толем. Питання про рід не для всіх буває ясне навіть тоді, коли беремо звичайні, часто вживані лексеми. Дехто запитує, як правильно: адреса чи адрес? На це можна відповісти, що в сучасній українській мові є обидві форми (і жіночого роду, і чоловічого), та з різним значенням. Адреса - місце мешкання чи перебування особи, місце розташування установи; напис на поштовому відправленні. З цим словом годиться завжди вживати прийменник на: "Критика на його адресу", а не "в його адресу". Найпоширеніша помилка полягає в тому, що напис на конверті, бандеролі або посилці називають адрес замість адреса. Але ж адрес - то письмове привітання, письмове звернення до особи, організації з нагоди якоїсь важливої події, переважно ювілею. А плутають ці іменники, бо в російській мові, з якої напливали і напливають різні граматичні форми, витісняючи наші, природні, в першому і другому значеннях уживається одне слово - адрес.
Ще більше "каменів спотикання" у відмінюванні. Українські слова біль, дріб, накип, насип, Сибір, степ - чоловічого роду другої відміни, а російські відповідники боль, дробь, накипь, насыпь, Сибирь, степь - жіночого роду третьої відміни. Український іменник путь - жіночого роду, а російський - чоловічого. Тому й відмінкові закінчення однакових у двох мовах іменників можуть бути зовсім іншими. Українською правильно "болем сповнилося серце матері", "є у продажу", "гарний посуд", а російською - "болью", "есть в продаже", "хорошая посуда".
Особливо це стосується закінчень іменників у родовому відмінку (як однини, так і множини). Чуємо, наприклад: "На свято Перемоги до райдержадміністрації запросили колишніх солдат і партизан". Треба: солдатів і партизанів. Так само належить казати: грузинів, осетинів, русинів, а не грузин, осетин, русин. Деякі іменники в цьому відмінку множини мають паралельні закінчення: баб і бабів, губ і губів, мам і мамів, тат і татів, відкрить і відкриттів, кіловат і кіловатів, ват і ватів тощо. Паралельно уживаються легень і легенів. Слово війна також виступає у двох рівноправних формах: війн та воєн (друга легша для вимови, тому й використовується частіше).
Дехто відчуває утруднення, відмінюючи іменники підкова, болото, долото. У родовому множини ставимо: підків, а не підков ("купили підків"), боліт ("осушення боліт"), доліт ("не привезли доліт").
Досить часто трапляються огріхи у відмінюванні слова вісь. Його потрібно відмінювати так: вісь, осі, ("немає осі"), віссю, (на) осі. Кличний відмінок осе! У множині всі форми вживаються з о і не мають в: осі ("нові осі", а не "вісі"), осей, осям, осями, (на) осях.
А зразком для відмінювання іменника віче (народні збори) можна вважати слово плече в однині: віче (плече), віча (плеча), на вічі (на плечі) тощо.
В іменниках іншомовного походження з подвоєними приголосними в родовому відмінку множини це подвоєння зберігається: бонн (від бонна), булл (від булла), ванн (від ванна), вілл (від вілла), панн (від панна). У багатьох виникає запитання: як відмінювати назви населених пунктів, що складаються з іменника і прикметника? У таких найменуваннях відмінюються обидва слова: Кам'янця-Подільського, Переяслава-Хмельницького, (в) Новограді-Волинському, Корсуні-Шевченківському, (над) Новгородом-Сіверським.
Це правило не поширюється на назви населених пунктів, які складаються з двох іменників, скажімо, Івано-Франківськ. Тут змінюється форма тільки другого слова: Івано-Франківська, Івано-Франківську.
Одним з приводів для "конфліктів" з граматикою стає закінчення у множині низки іменників із суфіксом -ар (-яр). З такими словами, як писар, токар, слюсар, а тим паче лікар, кобзар, секретар, зрозуміло: хто не знає, що в називному відмінку множини вони закінчуються на -і, а не -и (лікарі, кобзарі). Але не кожен упевнено скаже, як бути зі словами школяр, пісняр, вугляр, скляр, повістяр. Це іменники так званої мішаної групи; вони в множині мають закінчення -і (школярі, повістярі), а от у родовому відмінку однини -а (школяра, повістяра).
Добряче заморочує слово маляр, яке вживається в таких значеннях: а) той, хто фарбує стіни приміщень, паркани, садові лави; малює вивіски; б) художник. Орфографічні довідники рекомендують розрізняти маляр (з наголосом на а) і маляр (з наголосом на я). Перший іменник у множині закінчується на -и (в родовому відмінку однини - маляра, в орудному - маляром). Другий у множині має закінчення -і (в орудному однини - малярем).
Коротше кажучи, вивчаймо граматику і дружімо з нею.
Матеріал цікавий але бажано подавати шматочками, бо завеликий матеріал не зажди є бажання читати до кінця, навіть до середини.
ВідповістиВидалити