Про село Моринці, видання «Кобзаря» та заслання поета відомо ще зі шкільної програми, але у житті митця було безліч інших цікавих фактів, що менш відомі широкому загалові.
Спеціально до дня народження Кобзаря - добірка з 15 таких фактів – цікавих та маловідомих відомостей про Тараса Григоровича.
Два роки школи, двісті років слави
«Мені тринадцятий минало...»
Основною освітою Тараса були два роки навчання у церковно-парафіяльній школі. Майбутня гордість української культури – Шевченко, – був зобов’язаний багатьма своїми знаннями баронесі Софії Григорівні Енгельгардт. Чарівна красуня навчала юного козачка польській та французькій мовам, а загальне уявлення про світ Тарас отримував від лакеїв.
Бурхливе дозвілля
Тарас Шевченко з друзями у Петербурзі
Сучасники генія стверджували, що Тарас Григорович захоплювався випивкою ще з часів Петербурга. Більш за все він любив відвідувати трактир біля біржі, у котрому зазвичай бенкетували іноземні матроси між рейсами. Тихий за тверезості, випивши алкоголю, Тарас ставав некерованим: лаявся на всіх, ладен був вступити у будь-яку бійку. А напиватися у компанії було звичною справою.
Один зі знайомих поета, котрий брав активну участь у визволенні Тараса з кріпацтва, розповідав про період життя у Казахстані: «Виходжу я години в три ночі вдихнути свіжого повітря. Раптом чую спів. І що ж, ви думаєте, бачу? Четверо несуть на плечах двері, зняту з петлею, на якій лежать дві людини, покриті шинеллю, а інші йдуть по сторонах і співають: «Святий Боже, Святий міцний!» – Точно ховають кого. «Що це ви, панове, робите?» – Запитую їх. «Так ось гулянка у нас була, відповідають, – на якій двоє наших, Тарас та поручик, лягли кістьми. Так ми їх і розносимо по домівках».
Дорога «душа»
Павло Васильович Енгельгардт, поміщик Шевченка
У різних історичних джерелах вказано різні дати звільнення Шевченка з кріпацтва: одні дослідники називають 1838 рік, інші кажуть, що вільним громадянином Тарас став лише за кілька років до смерті. У своїй автобіографії Тарас Григорович писав, що своєю свободою він завдячує Карлу Брюллову та Василю Жуковському: великий російський художник написав портрет поета. Картину вирішили продати на аукціоні та витратити отримані кошти на звільнення Шевченка.
Портрет було продано за фантастичні по мірках того часу кошти – дві з половиною тисячі рублів. Найцікавіше, що частково гроші були надані імператорською родиною, про що є запис у її щоденнику: так, імператриця Олександра Федорівна витратила 400 рублів, наслідник престолу Олександр ІІ та велика княгиня Олена Павлівна – по 300 рублів. Вже за тиждень поміщик полковник пан Енгельгардт відпустив на волю цю «кріпосну душу».
Хіпстер ХІХ сторіччя
Карл Брюллов, Автопортрет для Галереї Уффіці, 1834.
Ми звикли до образу Шевченка, зображеного на портретах у вигляді втомленого вусатого чолов’яги у шапці та свиті. Втім така однобока картинка не зовсім відповідає дійсному образові Тараса. Шевченко був молодим прогресивним демократом та не любив ані надмірної пишності, ані скромної стриманості у одязі. Але у роки життя у Петербурзі, модний портретист заробляв пристойні кошти, які з радістю витрачав на модний одяг. Зокрема, у своєму щоденнику поет писав про особливе задоволення, отримане від придбання гумового плаща-макінтоша, який вартував 100 карбованців. Для порівняння, перебуваючи у складі археологічної комісії, Шевченко заробляв 150 карбованців на рік.
«Товариство мочемордія»
Тарас Шевченко. Віктор Закревський, його всепьянейшество. 1843.
Гультій Шевченко товаришував з Віктором Закревським, українським засновником жартівливого «товариства мочемордія». Алкогольне товариство проводило регулярні засідання, на яких обирався голова «його всепьянейшество». Під час подорожі до України у 1843 році у «товаристві мочемордія» бував і Шевченко.
Товариші по чарці вживали благородні світські напої: ром, настоянки і наливки, ведучи необережні розмови «за життя» і мріяли про свободу та світле майбутнє. Це був такий собі гурток п’яниць – молодих вільнодумців та осіб, опозиційно налаштованих щодо російського самодержавства, до якого належали Віктор та Михайло Закревські, брати Яків та Сергій де Бальмени, історик М. Маркевич, офіцер Ціхонський та інші.
Молодь, збираючись, проголошувала вільнодумні тости, розмовляла про: «фальш шляхетсько-панського життя, що виробилась віками, та особливо при кінці ХVIII і на початку ХІХ дійшла до найвищого ступеня…».
Ликера Полусмакова: весілля, що не відбулося
Тарас Шевченко. Ликера Полусмакова. Вугілля. 1860.
20-річна наймичка Ликера Полусмакова цілком полонила серце поета, про що відомо з біографії митця. На 46 році життя Шевченко закохався у дівчину та збирався на ній одружитися. Він готував для нареченої посаг, готувався до весілля, найняв міського вчителя для грубуватої та простакуватої Ликери. Але не судилося. Подейкують, що Тарас застав кохану у обіймах того-таки вчителя, що і стало причиною розриву.
За другою версією, Ликера сама не схотіла їхати з Шевченком до Петербурга, воліючи лишитися у звичних обставинах життя. Але найбільш дослідники схиляються до версії, що Кобзар зрозумів, що Ликера жадібна, груба та неохайна, а найголовніше, – погодилася на шлюб з Тарасом Григоровичем виключно з корисливих міркувань.
А чи був хлопчик?
Тарас Шевченко. Михайло та Марія Максимович, 1859.
З відомим українським вченим Михайлом Максимовичем Шевченка поєднували вельми дружні стосунки. Під час гостювання у Москві, Тарас познайомився з молодою дружиною вченого – Марією. Між ними зав’язалися теплі дружні стосунки, вони багато листувалися, Марія обіцяла посприяти у пошуках нареченої для Тараса. Але деякі дослідники біографії Кобзаря певні, що стосунки Марії та Тараса були ну дуже близькими, бо через дев’ять місяців після відвідин Тарасом родини Максимовичей у подружжя народився син. А до того дітей у них не було.
Втім, противники цієї версії стверджують, що Тарас ніколи б не переступив межу, адже Михайло був його близьким та вірним другом.
«Тілько не по московському, а то й читати не буду...»
Тарас Шевченко. Начерки на листі до брата Микити Шевченка. 1840.
Важко уявити, але до кінця життя Тарас Шевченко писав навдивовиж безграмотно. Ось фрагменти з одного його листа, відправленого братові: «Брате Микито треба б'тобі погавкати та я не сирдитий. Не хай буде так Як робіця .... За цілуй старого діда Івана за мене, і поклонися всій рідні Нашій Яка є ... Скажи іваново Федерці не хай він' до мене напишу листа окрім. – Та тілько не по московському а то й читати не буду – Кланяйся йому. Залишайся здорова – Твій брат тарас' Шевченко».
«Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно...»
У Кобзаря є дві могили: у Петербурзі та Каневі. Адже спочатку його поховали в північній столиці, на Смоленському кладовищі, де зараз встановлено пам'ятний камінь, і тільки за два місяці труну з тілом покійного перевезли на батьківщину, до Канева, де перепоховали, відповідно до Заповіта.
Мініатюрний «Кобзар»
Український майстер Микола Сядристий створив найменше у світі «видання» «Кобзаря», розміром трохи більше половини квадратного міліметра, – набагато менше од макового зерняти. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі та мініатюрні, що гортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Переплет зшито павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.
Шевченко на придністровських банкнотах
Дещо неочікувано вшанували пам’ять Кобзаря на території невизнаної Придністровської Молдавської республіки: у 1995 році в обіг було введено банкноту у 50 тисяч рублів, на лицьовій стороні котрої був портрет українського гетьмана Богдана Хмельницького, а на зворотній – пам’ятник Шевченкові перед університетом у Тирасполі.
А вже у 2002 році дизайн купюри обновили. Відтак, на банкноті у 50 рублів з’явився портрет Тараса Шевченка. Банкнота була зеленкуватого кольору, тому у свідомості молдаван «зеленими» довго лишалися не американські долари, а саме гроші з Шевченком.
У 2007 році було затверджено остаточний дизайн грошей – сіро-зелений колір з незмінним Кобзарем.
Шевченко на Меркурії
У 1973-1975 роках автоматична станція «Марінер-10» вперше провела фотографування Меркурія з близької відстані. Було виявлено, що поверхню планети покривають кратери різних розмірів. За правилами Міжнародного астрономічного союзу їх називали на честь видатних художників, музикантів, письменників і поетів. Відтак один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я Кобзаря. Діаметр кратера Шевченко – 137 кілометрів.
Твори Шевченка мовою есперанто
Твори Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. Серед них — японська, корейська, арабська і навіть міжнародна мова есперанто. Найбільшу кількість перекладів було здійснено російською, німецькою, польською, англійською мовами.
180 населених пунктів
Пік Шевченко на Кавказі
У 1964 році, коли відзначався 150-річний ювілей Великого Кобзаря, 196 населених пунктів СРСР носили ім’я Шевченка. Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь митця. У Казахстані на його честь названо Форт-Шевченка, з 1964 по 1991 роки місто Актау мало назву Шевченко. Також однойменну назву носять 3 села, 4 селища і 8 хуторів в Адигеї, Башкортостані, Краснодарському краї та 8 областях Російської Федерації, і село у Рибницькому районі Придністров'я.
Крім того, на честь Тараса Григоровича Шевченка названі морська затока в Аральському морі та вершина висотою 4 200 м на північному схилі Великого Кавказу, в Боковому хребті. Це ім'я дали їй українські альпіністи, які вперше підкорили цю кавказьку вершину у 1939 році.
Рекордна кількість пам’ятників
Незвичний пам’ятник Шевченкові Івана Кавалерідзе
У світі налічується 1384 пам’ятника Кобзареві. Така кількість є другою для однієї особи. Більше, як вважають дослідники, лише пам’ятників Ісусу Христу. Щоправда, існує версія, що Шевченка випереджає Володимир Ленін. Але останніми роками, принаймні в Україні, кількість таких пам’ятників суттєво зменшилася.
На території України нараховують 1256 монументів, а ще півтори сотні – у інших 35 країнах світу, – від Бразилії до Китаю.
Немає коментарів:
Дописати коментар