Ясно, що походить від замести. А що взимку намітається? Звісно ж, сніг. Але є в отій заметілі (і в слові, і в процесі) щось таке глибинне, філософське, щось таке.. що спонукає писати вірші. І це дуже відчувають барометри людських душ - поети. Кількість поезії про зиму може конкурувати хіба що з її кількістю про любов. Багато спільного у цих явищ - і любов, і заметіль приходять, як правило, раптово, намітають всього, далі так само йдуть, а ти потім із цим сидиш і розгрібаєшся...))
Тож трохи поезії для вас.
Ліна Костенко:
ДЗВЕНЯТЬ У ВІДРАХ КРИЖАНІ КРУЖАЛЬЦЯ
Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
Їй, певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози,
Чиясь душа, прозора, при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
Все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде...
Немає коментарів:
Дописати коментар